"Я завжди вважав, що молодь потенційно відкрита для джазу, і мені дуже хотілося, щоб мій колектив допоміг їй цей потенціал реалізувати. Семплуючи класичний джаз і соул, міксуючи їх з битами і репом, запрошуючи молодих реперів і музикантів, я віддавав данину минулому, пускав коріння в сьогоденні і дивився в майбутнє, причому одночасно", - зізнається Джефф Вілкінсон (Geoff Wilkinson), беззмінний лідер джаз-хіп-хоп-проекту Us3, легендарної команди, що стала найуспішнішим підопічним лейбла Blue Note і однією з найдинамічніших і яскравих джаз-реп-груп за останні 20 років.
На той час, коли Джефф Уілкінсон почав міркувати подібним чином і переходити від думок до конкретних дій, він був уже зрілим концертним промоутером і добре розбирався в джазовій музиці, про яку регулярно писав в британській пресі. Переломний момент в його долі настав в 1990 році, коли він познайомився з англійським музикантом Мелом Сімпсоном (Mel Simpson), який заробляв написанням музики для телебачення і записом рекламних джинглів, а в минулому якийсь час грав на клавішах у Джона Мейолла (John Mayall).
Уілкінсону було 34, Сімпсону 27, обидва вони любили джаз, реп, електроніку і експерименти. Першою пробою експериментального пера став сингл "Where Will We Be in the 21st Century", який музиканти випустили своїми силами тиражем 500 примірників, самостійно розвозячи свій шедевр по музичних магазинах. У записі брала участь джазова піаністка Джессіка Лорен (Jessica Lauren) і англійський репер MC Honey B.
Скромний тираж не завадив синглу потрапити в поле зору тоді ще крихітного незалежного лейбла Ninja Tunes, який в 1991 році опублікував другий сингл Us3 "The Band Played the Boogie". Для посилення колориту Уілкінсон використовував семпл з танцювального джазового треку Гранта Гріна (Grant Green) "Sookie Sookie", вперше виданого іменитим джаз-лейблом Blue Note Records.
Лондонська радіостанція Kiss FM взяла "The Band Played the Boogie" в ротацію, що спричинило за собою телефонний дзвінок, який спочатку неприємно здивував Уїлкінсона. За ним був грішок - він боявся санкцій з боку Blue Note за несанкціоноване використання семпли. Але йому пощастило. Президент компанії Брюс Ландволл (Bruce Lundvall) не став піднімати шум, а, навпаки, запропонував Джеффу знову скористатися каталогом Blue Note, щоб подивитися, що з цього може вийти. Результат йому настільки сподобався, що в розпорядженні Us3 виявився весь "асортимент" лейбла, накопичений їм за півстоліття, а сам проект увійшов в число підопічних лейбла.
Однією з перших демо-записів, зроблених музикантами під егідою Blue Note, став сингл "Cantaloop (Flip Fantasia)", в якому вони засемплували відомий джазовий стандарт Хербі Хенкока (Herbie Hancock) "Сantaloupe Island". Виданий в 1993-му з обох боків Атлантики, міні-альбом "Cantaloop (Flip Fantasia)" злетів в Тор 10 американського поп-чарту.
Пісня передувала виходу дебютного альбому Us3 "Hand on the Torch" (1993), цього шикарного міксу джазу, репу і альтернативного хіп-хопу. Для посилення ефекту Уілкінсон і Сімпсон залучили до запису (і подальших гастролів трьох молодих британських реперів - ТУКК Йута (Tukka Yoot), Рашаана Келлі (Rashaan Kelly) і Кобі Пауелла (Powell). Ефект був просто приголомшливий. Поєднання джазової класики і модних бітів підірвало публіку, "Hand on the Torch" увійшов в Тор 20 ритм-н-блюзового рейтинга і підкорив Тор 40 рейтингу Billboard 200. В Америці платівка розійшлася небаченим для цього стилю мільйонним тиражем, а в усьому світі у неї знайшлося 2,5 мільйона покупців - до цієї пори цифра залишається рекордом лейбла Blue Note Records.
На той час, коли Джефф Уілкінсон почав міркувати подібним чином і переходити від думок до конкретних дій, він був уже зрілим концертним промоутером і добре розбирався в джазовій музиці, про яку регулярно писав в британській пресі. Переломний момент в його долі настав в 1990 році, коли він познайомився з англійським музикантом Мелом Сімпсоном (Mel Simpson), який заробляв написанням музики для телебачення і записом рекламних джинглів, а в минулому якийсь час грав на клавішах у Джона Мейолла (John Mayall).
Уілкінсону було 34, Сімпсону 27, обидва вони любили джаз, реп, електроніку і експерименти. Першою пробою експериментального пера став сингл "Where Will We Be in the 21st Century", який музиканти випустили своїми силами тиражем 500 примірників, самостійно розвозячи свій шедевр по музичних магазинах. У записі брала участь джазова піаністка Джессіка Лорен (Jessica Lauren) і англійський репер MC Honey B.
Скромний тираж не завадив синглу потрапити в поле зору тоді ще крихітного незалежного лейбла Ninja Tunes, який в 1991 році опублікував другий сингл Us3 "The Band Played the Boogie". Для посилення колориту Уілкінсон використовував семпл з танцювального джазового треку Гранта Гріна (Grant Green) "Sookie Sookie", вперше виданого іменитим джаз-лейблом Blue Note Records.
Лондонська радіостанція Kiss FM взяла "The Band Played the Boogie" в ротацію, що спричинило за собою телефонний дзвінок, який спочатку неприємно здивував Уїлкінсона. За ним був грішок - він боявся санкцій з боку Blue Note за несанкціоноване використання семпли. Але йому пощастило. Президент компанії Брюс Ландволл (Bruce Lundvall) не став піднімати шум, а, навпаки, запропонував Джеффу знову скористатися каталогом Blue Note, щоб подивитися, що з цього може вийти. Результат йому настільки сподобався, що в розпорядженні Us3 виявився весь "асортимент" лейбла, накопичений їм за півстоліття, а сам проект увійшов в число підопічних лейбла.
Однією з перших демо-записів, зроблених музикантами під егідою Blue Note, став сингл "Cantaloop (Flip Fantasia)", в якому вони засемплували відомий джазовий стандарт Хербі Хенкока (Herbie Hancock) "Сantaloupe Island". Виданий в 1993-му з обох боків Атлантики, міні-альбом "Cantaloop (Flip Fantasia)" злетів в Тор 10 американського поп-чарту.
Пісня передувала виходу дебютного альбому Us3 "Hand on the Torch" (1993), цього шикарного міксу джазу, репу і альтернативного хіп-хопу. Для посилення ефекту Уілкінсон і Сімпсон залучили до запису (і подальших гастролів трьох молодих британських реперів - ТУКК Йута (Tukka Yoot), Рашаана Келлі (Rashaan Kelly) і Кобі Пауелла (Powell). Ефект був просто приголомшливий. Поєднання джазової класики і модних бітів підірвало публіку, "Hand on the Torch" увійшов в Тор 20 ритм-н-блюзового рейтинга і підкорив Тор 40 рейтингу Billboard 200. В Америці платівка розійшлася небаченим для цього стилю мільйонним тиражем, а в усьому світі у неї знайшлося 2,5 мільйона покупців - до цієї пори цифра залишається рекордом лейбла Blue Note Records.