Аудіофіли не змогли відрізнити звук, який передавали професійним дротом від того, що передавали бананом та грязюкою.

Модератор форуму diyAu запропонував іншим учасникам форуму прослухати кілька звукових фрагментів у чотирьох варіантах:
— оригінальний запис із CD-файлу;
— версія, пропущена через 180 см професійного мідного кабелю;
— через 20 см вологої грязюки;
— через 120 см старого мікрофонного кабелю, припаяного до монет США, а також через 13-сантиметровий банан із тими ж 120 см кабелю, що й раніше.

Перші результати тесту показали, що слухачам надзвичайно складно правильно визначити, який саме варіант підключення використовувався в кожному записі.

«Найдивовижніше — наскільки подібно звучать ці файли. Грязюка мала б звучати абсолютно жахливо, але цього не відбувається. Усі повторні записи мали б бути очевидними, але це не так», — сказав Pano.

Після місяця очікування на результати учасників, підсумки виглядають так: з 43 спроб лише шість були правильними — це всього 13,95%.

Ідея Pano з’явилась після перегляду документального фільму Amigo, де армія США прокладала телеграфний дріт на Філіппінах. Спершу вони думали, що це не спрацює, бо «потрібні два дроти». Але виявилось, що землю використовували як зворотний провід.

Тоді Pano задумався: якщо можна передавати сигнали через землю, що буде зі звуком через такі матеріали? Вони спробували грязюку і банан — погані провідники, але зміни в сигналі для звичайного слухача практично непомітні.